| Головна » Статті » Навчання |
Внесок Г. С. Костюка у розвиток вітчизняної психологічної науки
| Безгінова Н.А Внесок Г. С. Костюка у розвиток вітчизняної психологічної науки Становлення психологічної науки в Україні нерозривно пов’язане з іменем видатного українського вченого, психолога і педагога Григорія Силовича Костюка (1899-1982), який був одним із основоположників вітчизняної психологічної науки. Засновник і перший директор Інституту психології, він зробив величезний внесок в організацію психологічних досліджень в Україні, розроблення фундаментальних теоретико-методологічних проблем загальної, вікової та педагогічної психології, поширення психолого-педагогічних знань, підготовку педагогічних і психологічних кадрів. За несприятливих історичних умов підтримував і розвивав життєдайні освітні, наукові й загальнокультурні традиції. Його творча спадщина не втратила своєї актуальності і сьогодні, оскільки в ній реалізовані і знайшли подальший розвиток принципи, характерні для вітчизняної психології загалом. Гуманістичні ідеї науково-психологічної спадщини Г. Костюка залишаються актуальними і в сучасних умовах розробки соціально-психологічної стратегії розвитку освіти в Україні на засадах гуманізації і демократизації. Проблема індивідуального підходу, забезпечення рівневої диференціації навчання особливо важлива для сучасної загальноосвітньої школи. Мета статті – проаналізувати внесок видатного українського психолога Г. С. Костюка у розвиток вітчизняної психологічної науки, розкрити погляди вченого на найбільш актуальні її проблеми, зокрема закономірності розвитку психіки, формування особистості, природу і розвиток здібностей, роль вчителя в педагогічному процесі. Григорій Силович був не лише видатним вченим, але і талановитим керівником-організатором. З його іменем пов’язане відкриття у 1945р. у Києві Науково-дослідного інституту психології Міністерства освіти України, незмінним директором якого Г. С. Костюк був близько тридцяти років. Він - автор більш як 250 наукових праць, присвячених найбільш актуальним питанням загальної, вікової та педагогічної психології. За редакцією Г. С. Костюка у 1939 році вперше в Україні був виданий підручник з психології для вузів, з 20 розділів якого 16 написав він сам. Цей підручник вважався одним із кращих у колишньому Радянському Союзі. У 1976 році за редакцією вченого опубліковано посібник з вікової психології, високий науковий рівень якого був належно оцінений фахівцями і педагогічною громадськістю. Григорій Силович зробив значний внесок у розробку теоретико-методологічних засад досліджень психічного розвитку людини, зокрема у розв’язання таких актуальних проблем психології, як онтогенез людської психіки, роль спадковості, середовища і виховання у психічному розвитку дитини, а також у розв’язання більш часткових питань, що стосуються взаємозв’язку сприймання і мислення, сутності процесу розуміння, формування у дітей-дошкільників поняття про число, природи і розвитку здібностей, шляхів забезпечення розвиваючого і виховуючого навчання, психології програмованого навчання, формування особистості та чимало інших. Багато уваги вчений приділив аналізу історії розвитку психології, зокрема, вікової та педагогічної. Видатний український психолог Г.С. Костюк розробив власну концепцію особистості, за якою індивід стає суспільною істотою, тобто особистістю, в міру того як у нього формуються свідомість і самосвідомість, утворюється система психічних властивостей, здатність брати участь у житті суспільства, виконувати соціальні функції. Він чітко розрізняє поняття «індивід» та «особистість». Людина є індивідом на всіх етапах онтогенезу і за всіх умов, а особистістю стає і може перестати бути нею. Таким чином, під особистістю слід розуміти соціалізованого індивіда з огляду на найсуттєвіші соціально важливі риси, які визначають його свідомість і самосвідомість, життєві настанови, поведінку й діяльність. У дослідженнях Г. С. Костюка багато уваги приділено вивченню самостійності мислення у дітей молодшого шкільного віку. Під «самостійністю мислення» він розуміє «... уміння людини ставити нові питання, знаходити нові підходи до їх з'ясування, виявляти ініціативу у розв'язанні тих завдань, які висуває життя». [3, 235] Аналіз праць вченого дав підстави виділити у психологічних умовах внутрішні (вікові та індивідуальні) та зовнішні (соціальні та педагогічні) чинники, які сприяють розвитку самостійності мислення у дітей молодшого шкільного віку. До внутрішніх факторів віднесено: вікові (адекватна самооцінка, впевненість в своїх силах, цілеспрямованість, критичність мислення, високий рівень пізнавальної активності); індивідуальні (задатки), досвід (знання, вміння, навички), характерологічні особливості (вольові якості), мотивація. До зовнішніх чинників віднесено: соціально-психологічні характеристики сім'ї (професія батьків, їх соціальний статус, стиль сімейного виховання), систему освіти (створення освітньо - виховного середовища, яке сприяє розвитку мислення), особистість творчого вчителя (гнучкість поведінки, самостійність, високий рівень розвитку професійної мотивації і емпатії, прагнення до особистісного зростання). Особливої уваги, на мою думку, заслуговує мотиваційна сфера. Учні молодших класів мало можуть ще керуватися усвідомленням віддаленої мети. Вони живуть переважно ближчими, яскравими, цікавими для них враженнями, завданнями. Тому, всіляко підтримуючи усвідомлення учнями їхніх обов'язків, ми повинні водночас зацікавлювати їх виконанням, формувати їх інтереси. Які не тільки виявляють, а й зміцнюють їх свідоме ставлення до шкільних завдань. [3, 456] Керуючи розвитком самостійного мислення, як і іншими компонентами здібностей, треба зважати на індивідуальні особливості учнів. Є учні, що відзначаються уповільненим темпом мислення, виконанням навчальних завдань. Вони міркують логічно, правильно, але роблять це в надто загальній формі, мляво. Нетерплячий учитель часто позбавляє такого учня змоги викласти свої думки, він поспішно оцінює його як малоздібного до навчання. [3, 367] Знання учителем конкретних труднощів кожної дитини у розв'язуванні учбових задач дає можливість правильно скерувати зусилля дитини на їх подолання і допомогти їй зростати власними силами. Самостійне переборення труднощів - необхідна внутрішня умова розвитку здібностей кожної особистості. Важливим проявом самостійності мислення є його критичність. Вона виявляється в тому, що учень не сприймає на віру думки інших, а прагне пересвідчитись, упевнитись в їх істинності, перевірити їх. Тільки те, що самостійно продумане учнями, повноцінно засвоюється ними і стає їх переконаннями. У працях Г. С. Костюка чільне місце посідає проблема здібностей, які він розумів, як “істотні властивості людської особистості, що виявляються у її цілеспрямованій діяльності і зумовлюють її успіх” [1, 308]. Вчений стверджував, що здібності людини - це вияв єдиної, цілісної її сутності. Звідси тісний їх зв’язок з іншими рисами людини, а саме - її знаннями і вміннями, потребами й інтересами, працьовитістю та іншими моральними якостями. Наявність знань, умінь та навичок є необхідною умовою майстерності, в якій виявляються здібності людини. Григорій Силович наголошував на необхідності розрізняти здібності особистості і фактичний рівень набутих нею знань, умінь, навичок. Недостатня успішність учня сама по собі ще не свідчить про недостатність його здібностей. Так само й уміле виконання учнем тих чи інших завдань ще не свідчить про його особливі здібності. За Г. С. Костюком, між здібностями і навчальними надбаннями учнів існує складний взаємний зв’язок. Він стверджував, що здібності людини виявляються не тільки в тому, як вона засвоює й відтворює набуті людьми знання і вміння, а й як розв’язує на їх основі нові завдання, творить щось нове. Вчений послідовно виступав проти ототожнення здібностей із задатками, які розглядав як “природні можливості розвитку здібностей” [1, 339]. Г. С. Костюк підкреслював неправильність спроби поділу людей на “здібних” і “нездібних” та намагання деяких вчених розглядати здібності як властивість, ніби притаманну лише певній, “вибраній” частині людей. На думку вченого, “цілковита нездібність характерна тільки для окремих аномальних індивідів з найглибшим недорозвиненням центральної нервової системи, яке дуже рідко трапляється” [1, 312]. Водночас він багато уваги приділив аналізу індивідуальних відмінностей у здібностях, які є результатом їх розвитку, котрий, у свою чергу, залежить від суспільних умов життя людини. Г. С. Костюк наголошував, шо завдання навчання полягає в тому, щоб ширше і повніше розвивати розумові сили, здібності кожного школяра відповідно до його можливостей. Процес навчання, як стверджував він, потрібно будувати так, щоб усі учні незалежно від їх індивідуальних особливостей, успішно оволодівали обов'язковим програмним матеріалом, але щоб водночас могла розкритися індивідуальна своєрідність кожної дитини, найповніше реалізувалися її здібності. Особливу роль в процесі становлення учня вчений відводив гуманістичному педагогічному керівництву. Григорій Силович вважав, що учитель має усвідомлювати те, що в його професійній діяльності навчання й виховання нероздільні. Успішно навчаючи учнів, він тим уже й виховує їх, а досягнення у вихованні учнів, у свою чергу, сприяють підвищенню якості їх навчальної діяльності. Будучи для учнів референтною особою, учитель виховує учнів своїм ставленням до навчання, його організацією, стосунками з учнями, спілкуванням з ними, своєю ерудицією, багатством духовних інтересів, принциповістю, справедливістю, вимогливістю до учнів. В роботі вчителя важливі і такі якості, як уважність, спостережливість, розуміння особистості кожного учня, щирість у стосунках з учнями. Слідом за К. Ушинським вчений надавав великої ваги дотриманню вчителем педагогічного такту, без якого він не зможе ніколи стати хорошим вихователем. «Цей такт є, по суті, «такт психологічний», він формується поступово, в міру того, як людина пізнає себе саму і інших людей у своїх взаєминах з ними» [3, 562]. Виняткову роль, на думку Г. Костюка, відіграє дотримання такту в процесі оцінки досягнень і особистісних якостей кожної дитини. Це стосується і сильних дітей, але особливо нетерпимою є відсутність такту в оцінці слабших дітей, адже «безтактними репліками і зауваженнями («хіба ти можеш щось путнє зробити» і т.п.) навіюють їм думку, ніби вони ні до чого не здатні, і вбивають у них віру в свої сили, знижують старанність у навчанні і тим затримують їхній розвиток» [3, 372]. Надаючи великої ваги вимогливості в оцінці якості роботи учнів, Г.Костюк разом з тим різко виступав проти антипедагогічних її способів, коли вчителі «зловживають нотаціями, вичитуванням, нудним моралізуванням, роблять наголос на негативні риси навчання окремих учнів, іноді вдаються навіть до висміювання деяких учнів, глузування з них, іронічного ставлення до них, приниження їхньої гідності» [3; 459]. Натомість, даючи негативну оцінку, слід, на його думку, породжувати в учня бажання її виправити, упевненість у можливість цього, викликати в нього довір'я до своїх сил, підбадьорювати в роботі. Слід спиратися на позитивні сторони учня, помічати його успіхи, досягнення, зміцнювати їх. Г. Костюк визначив низку психолого-педагогічних вимог до портрету вчителя. Для оволодіння педагогічною майстерністю потрібне як бездоганне знання педагогом свого предмета, широкий загальний кругозір, так і постійне прагнення до розширення власних пізнань, любов до своєї справи, невтомне творче вдосконалення методів роботи. Невід'ємним і суттєво важливим компонентом педагогічної майстерності є також знання вікових та індивідуальних особливостей розвитку дитини, глибоке розуміння її психологічного життя, помічання того, як вона змінюється під впливом педагогічної дії, що дитина думає, переживає, до чого прагне, чим вона живе не лише в школі, а й поза її стінами. Григорій Силович виступав проти «бездітної» педагогічної науки, яка глибоко тлумачить питання навчання і виховання, в якій «залишається переважно опис того, що робить педагог, і майже повністю випадає дитина з її розмаїтим психологічним життям» [2, 149]. Ось чому неухильна увага приділялася ним питанню докорінного поліпшення психологічної підготовки вчителів, пропаганді психологічних знань серед населення. Отже, оцінюючи внесок Григорія Силовича Костюка у вітчизняну психологічну науку, треба визнати, що він започаткував у вітчизняній науці основи гуманістичного підходу до проблеми розвитку людини, створивши підґрунтя для української психологічної школи. Ідеї, які висунув вчений, залишаються прикладом поєднання високого теоретичного рівня досліджень з їхньою прикладною спрямованістю. Не менш важливо, що крізь усе життя він проніс одержану в юності від своїх учителів естафету високої культури і передав її численним учням, які і сьогодні продовжують розвивати положення, думки та ідеї свого вчителя як у стінах заснованого ним інституту, так і в усій країні. Література 1. Костюк Г. С. Здібності та їх розвиток у дітей // Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. - К.: Радянська школа, 1989. - С. 307-373. 2. Костюк Г.С. Избранные психологические труды. - М.: Педагогика, 1988. - 304 с. 3. Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психологічний розвиток особистості / Під ред. Л.М. Проколієнко. — К.: Рад.шк., 1989. - 608 с. 4. Г.С. Костюк – особистість, вчений, громадянин: До 110-ї річниці від дня народження / За ред. С.Д. Максименка; упоряд. В.В. Андрієвська. – К. Ніка-Центр, 2010. – С. 10–20. | |
| Переглядів: 10041 | |
| Всього коментарів: 0 | |