| Головна » Статті » Навчання |
«Роль християнства в становленні Русі - як могутньої,висококультурної європейської держави»
| «Роль християнства в становленні Русі - як могутньої,висококультурної європейської держави» Анотація. Статтю присвячено визначенню ролі введення християнства на Русі; висвітлюються питання аналізу оцінок та наслідків введення християнства на Русі. Описана роль християнства в становленні Русі - як могутньої, висококультурної європейської держави. Актуальність. Необхідно розуміти наскільки важливе місце в становленні могутньої держави Русь зіграв перехід від язичницької віри до християнської релігії. Насамперед, в управлінні державою, розвитку освіти та культури загалом. Також введення нової релігії відіграло велику роль в прийнятті Русі у велику родину Європейських країн. Проблема: критичної оцінки наслідків введення християнства на Русі досить актуальна, насамперед через те, що зміни в управлінні державою відіграли велику роль у становленні різних етапів формування української держави та культури. Мета статті: визначити роль християнства в управлінні державою та формувати розуміння впливу нової релігії на розвиток культури. У системі заходів, спрямованих на зміцнення Київської Русі, важливе місце посідали релігійні реформи. У 988 р. на Русі як офіційну державну релігію було запроваджено християнство в його візантійсько-православному варіанті. Цим актом Русь остаточно визначила своє місце в Європі. Прийняття на Русі християнства як державної релігії визначалось рядом причин. Виникнення у VIII - IX ст. класового раннє феодального ладу стало результатом пов'язаних один з одним процесів. Це було зрощення родової та племінної знаті пізніх етапів первіснообщинного ладу в місцевих князів, союзів племен - в державні організації. Формування місцевих князівств і створення на їх основі в IX ст. Русі - держави з центром у Києві, заснованого на ранньофеодальній експлуатації у формі централізованої ренти - данин, полюддя, - вимагало і змін в ідеологічній області, і в релігії. До прийняття християнства Київська Русь була язичницькою. Але справа в тому, що язичницька релігія передбачала старий спосіб життя. Вона була доречна для патріархального ладу, але серйозно гальмувала формування нових виробничих відносин зародження феодалізму. Потрібні були: нове право, нові звичаї, нова суспільна свідомість, нові оцінки подій. Язичництво цього дати не могло. До того ж Київська Русь не могла стати в один ряд із передовими країнами Європи і Сходу. Введення ж християнства відкривало нові можливості для співробітництва з країнами світу. Значно розширилися її економічні та культурні зв'язки з багатьма європейськими країнами. А на самій Русі бурхливо розвивалися писемність, література, мистецтво, архітектура. Нова релігія справила великий цементуючий вплив на процес формування давньоруської народності, сприяла зміцненню державної єдності Русі. Крім Візантії, Київська Русь у період правління Володимира Святославовича підтримувала відносини з Німеччиною, Римом, Польщею, Чехією, скандінавськими країнами, що свідчило про її зрослий міжнародний авторитет. Після смерті Володимира в 1015 р. між його синами розгорілася боротьба за великокнязівський стіл. Перемогу в ній здобув Ярослав Мудрий. Період його князювання (1019—1054) позначився новим піднесенням Київської Русі та її столиці. Одночасно з масштабною розбудовою Києва він здійснював різноманітні заходи щодо зміцнення південних кордонів Русі. Була зведена нова оборонна лінія вздовж Росі. Ярослав приділяв велику увагу посиленню християнства, добре розуміючи його ідеологічне значення в житті країни. Ще за Володимира церква одержала спеціальний статут, який визначав її місце в системі державного управління, а при Ярославі церковні привілеї ще більше розширилися. В усіх великих містах розгорнулося будівництво православних храмів, засновувалися монастирі. Найбільший із них — Києво-Печерський — став важливим осередком не лише православ'я, а й культури, освіти. В 1051 р. Ярослав без відома Константинопольського патріарха і всупереч канонові, собором руських єпископів обрав на митрополичу кафедру Софії Київської відомого вітчизняного церковного діяча і письменника Іларіона. За Ярослава значно поширилися міжнародні зв'язки Київської Русі. Вона підтримувала відносини з Візантією, Польщею, Угорщиною, Францією, Німеччиною, скандінавськими країнами. Церква Русі мала такий великий вплив, що багато політичних питань було вирішено завдяки цьому. Вона брала участь в управлінні державою. За великого князя Володимира з'являється церковне судочинство. Церква регулювала шлюбно-сімейні відносини, переслідувала і карала за злочини проти церкви та релігії, за інші незначні злочини. Поступившись церковній адміністрації, цілий ряд, здавалося б, суто адміністративних функцій, князі зберегли за собою значні права участі у справах церкви. Таким, зокрема, було право великого київського князя на призначення єпископів, яке він розділяв з митрополитом. Поряд із митрополитами активну участь у громадському й державному житті руських князівств брали єпископи, ігумени великих монастирів, священнослужителі. Вони виконували різні доручення своїх князів, виступали посередниками й послами. Християнізація поступово входила в усі галузі суспільного життя. Церкви та собори ставали головними осередками громадського й освітнього життя. При церквах та монастирях засновувалися школи, переписувалися й зберігалися книги, творилися літописи. Духівництво впливало на все суспільне життя: єпископи брали участь у радах князів, а князі шанували їх за великий розум і кмітливість; митрополити часто керували київським віче і мали більший вплив на їх рішення, ніж слабосильні київські князі другої половини ХІІ ст. Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, розповсюдженню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалися і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом із християнством на східнослов'янських землях були запроваджені: церковний візантійський календар, культ “чудодійних” ікон, культ святих. Християнство внесло позитивні зміни у світогляд людей. Якщо в основі політеїстичних релігійних вірувань стародавніх слов'ян лежав страх перед стихійними силами природи, ворожими і пануючими, то християнство плекало надію па порятунок, почуття захоплення навколишнім світом. Християнство дуже вплинуло на становлення української культури. Не можна не відзначити великого впливу, що зробило християнство на спосіб мислення і систему цінностей українців, тобто на духовну культуру. Християнська релігія виступає як світоглядна опора свідомості, вираження запиту на святе, чисте життя, що виникає в людини, стомленого плотським активізмом пізньої античності. Біблія, біблійні образи і сюжети протягом століть домінували в живописі і скульптурі. Краще, що створило українське зодчество - церковна архітектура, - була покликана прославляти велич бога і церкви. Музика в католицькому храмі, так само як і церковний хор у православних богослужіннях, не могла не вплинути на музичну культуру народів. Біблійні афоризми, образи, сюжети, короткі і ємні поняття ("важкий хрест", "шлях на Голгофу", цар Ірод, зрадник Іуда й ін.) століттями формували і харчували системи життєвих сприйнять, оцінок, моральних понять. Словом, протягом багатьох століть, навіть тисячоліть, норми побуту і моралі, представлення й асоціації, традиції культури і добутку літератури - усе це формувалося під сильним впливом християнської церкви. Храмова культура сприяла розвитку монументального живопису й іконопису. Були створені регіональні художні школи в Києві, Новгороді, Ярославлі, Ростові Великому. Церкви розписуються за допомогою зразків - канонів, вони називалися "таблетками", а пізніше "прописами". Християнізація Русі багато в чому сприяла виникненню української філософії. Через християнство українська філософія змогла, не втративши своєї унікальності, прилучитися до філософської традиції Візантії і через неї - до античної філософії. Митрополит Іларіон став засновником "історичного богослов'я" - продуктивного і життєвого філософського напрямку. Перша спроба осмислити людське існування як цілісність, у єдності особистого, сімейного і державного життя, належить великому князю Володимирові Мономаху. Він створив "практичну філософію", у якій поряд із глибокими філософськими прозріннями давав практичні поради і розробляв етичні норми. У процесі поширення та утвердження, християнство на Русі поступово втрачало візантійську форму, вбираючи в себе елементи місцевих слов'янських звичаїв, ритуалів, естетичних запитів східних слов'ян. Візантійські церковні канони поступово пристосовувалися до особливостей давньоруського етносу. Водночас слід зазначити, що у боротьбі з “поганством” християни знищили безцінні пам'ятки мистецтва стародавнього язичницького світу, зокрема шедеври дерев’яної скульптури, забороняли старовинні танці, скомороші дійства тощо. Разом із тим християнство справило великий вплив на розвиток духовної культури Київської Русі. Як відомо, із його запровадженням, літературною мовою на Русі стала церковнослов'янська мова, створена приблизно за сто років до прийняття християнства болгарськими просвітителями Кирилом і Мефодієм. Церква стала центром розповсюдження освіти на Русі. Важливу роль в економічному плані відіграло введення християнства, насамперед, завдяки цьому відбувається пожвавлення зовнішньої торгівлі, значно розширилися її економічні зв'язки з багатьма європейськими країнами. Висновки. Християнізація Русі відіграла прогресивну роль в історичному розвитку українського народу, сприяла зміцненню єдності держави, всебічному збагаченню культури, встановленню та зміцненню державно-політичних і культурних зв’язків Київської Русі з країнами Близького Сходу й Західної Європи. Органічно увійшовши в давню українську культуру, християнство по суті визначило зміст і особливості становлення й утвердження українського національного духу, найхарактерніших рис нашої національної ментальності. Утвердження єдиної віри стабілізувало політичну систему в державі, обгрунтувало право князя на владу. Із прийняттям християнства, Русь входить як рівна до співдружності європейських країн, прилучається через зв’язки з Візантією до античної культурної спадщини. Вона активно вбирає кращі культурні набутки Європи: кам’яну архітектуру, живопис, книгописання, писемну літературу, шкільництво. Саме це дало можливість нам отримати таку багату культурну та історичну спадщину. Таким чином можна зробити висновок,що введення християнства на Русі відіграє одну із провідних ролей в становленні Русі, як могутньої, висококультурної європейської держави. Список літератури: 1. Брайчевський М.Ю. Затвердження Християнства на Русі. – К., 1989 2. Богдан Лановик, Микола Лазарович. "Історія України ".- Тернопіль "Економічна думка", - 2000р. 3. В.Ю. Король. "Історія України ".- Київ ВЦ "Академія ",-1999р. | |
| Переглядів: 4910 | |
| Всього коментарів: 0 | |