| Головна » Статті » Навчання |
Формування національної свідомості школярів на уроках історії та в позаурочний час
| Стаття присвячена вихованню національної свідомості учнів на уроках історії за допомогою патріотичного виховання та ролі національної свідомості у формуванні громадянина України. Необхідно усвідомлювати, що особливої уваги нині потребує проблема формування національної свідомості учнів, набуття ними соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, формування особистісних рис громадянина-патріота української держави незалежно від національної приналежності. Формування національної свідомості є актуальною проблемою та відіграє важливе теоретичне і практичне значення. Метою статті є доведення важливості та ролі уроків історії в школі в процесі формування національної свідомості. Національна свідомість – це структурний компонент суспільної свідомості, який визначається ментальними характеристиками та аксіологічними орієнтаціями, що визначають буття представника того чи іншого народу в його етнокультурному розвитку. В процесі історичного формування, зумовленого природними нахилами і здібностями, національна свідомість набуває здатності якісно впливати на вдосконалення людської духовності. Відтак вона є головним чинником самореалізації особистості, ключем до вирішення проблем складного, суперечливого, соціально незахищеного суспільства. Національно свідома людина здатна не тільки опредметнити власне фізіологічне та психічне буття, але й зробити предметом свого пізнання все, зокрема і саму себе, для потреб втілення національної ідеї в перспективу життя народу, поширити світ культури своєї Вітчизни у вимір «світового» буття. Національна свідомість існує одночасно і як щось індивідуальне, власне, і як суспільна свідомість. У першому випадку вона належить окремій людині, несе на собі відбиток її особистості, особистісних рис характеру. В умовах формування в Україні громадянського суспільства, яке передбачає розбудову Української суверенної, правової, демократичної держави, особливо гостро постає потреба в становленні громадянина, як культурно-освіченої, творчої, високодуховної, всебічно розвиненої, гуманістично спрямованої особистості зі своїм сформованим світоглядом, з почуттям патріотизму. У зв’язку з цим виховання патріотизму, як духовно-моральної якості української молоді, є нагальною потребою держави. Патріотичне виховання особистості розглядається як джерело духовного, політичного і економічного становлення країни, її цілісності і безпеки. Провідним шляхом вирішення окресленого завдання є створення ефективної системи патріотичного виховання сучасної молодої людини, спрямованої на формування національної самосвідомості, соціально-політичної, правової культури. Цілі і завдання національної системи виховання досягаються насамперед через глибоке і всебічне оволодіння дітьми змістом освіти, який має втілювати в собі національні та загальнолюдські цінності. Крім того, що на уроках суспільних дисциплін, зокрема історії, перед нами постає завдання подати історичний матеріал, допомогти учням засвоїти його, тут одночасно відбувається і виховний процес. Велике значення в цьому відіграють політичні і пропагандистсько-ідеологічні завдання офіційної влади, які є актуальними на даний момент. Виховні завдання, які ставляться на уроках історії, завдання національно-патріотичного виховання розуміються завжди суб’єктивно. Істина завжди розуміється однаково: як таке твердження, яке відповідає реальному стану речей. І саме тому історія, як навчальний предмет, переслідує мету наукового викладу матеріалу, тобто такого, який забезпечує пізнання учнями соціальної дійсності, ознайомлення з обґрунтованими за всіма правилами історичними подіями. На цій основі здійснюється також національно-патріотичне виховання на уроках історії. Благодатними в цьому напрямку є багато тем з програмного курсу історії України, наприклад, теми: «Формування і бойовий шлях Легіону українських січових стрільців», «Українська революція», «Бій під Крутами», «Діяльність народних героїв ОУН-УПА» і ін. Ці уроки є надзвичайно емоційними, хвилюючими. Тут є можливість розкрити таку людську якість, як самопожертва в ім’я держави та нації. Історія України, її державності – це не тільки події, а й історичні постаті. На прикладах життя, діяльності і боротьби за державу українських князів, козацтва, видатних гетьманів Б.Хмельницького, І.Мазепи, П.Орлика, цілого українського народу і його найкращих представників - Т.Шевченка, В.Винниченка, М.Міхновського, М.Грушевського, С.Петлюри, С.Бандери, Р.Шухевича. я висвітлюю національну гідність нашого народу, його прагнення мати власну державу. Учні отримують завдання підготувати повідомлення, реферати про видатних борців за українську державність, з якими вони виступають на уроках. Під час засвоєння матеріалу учні ставлять питання, дискутують. Це означає, що учням не байдужі факти про боротьбу за українську державність, вони сповнюються впевненістю у собі. Таким чином, на уроках суспільних дисциплін відбувається виховання учнів на гуманістичних цінностях та історичних традиціях своєї нації і інших народів світу. Навчання на уроках історії спрямовує на творчий саморозвиток особистості учня, розвиває чуттєво – емоційні здібності, такі необхідні для формування гідного громадянина своєї держави. Тому важливе значення відіграє духовно – моральний аспект у викладанні історії. Великий вплив на учнівську психологію відіграє ідея, що українці – це мирна нація, яка не переслідує ніяких загарбницьких цілей. Це викликає почуття національної гордості. Образ Української держави в свідомості учнів стає вагомішим, учні пишаються культурними й інтелектуальними здобутками, яких досягла українська нація. Наша національна історія має духовну основу. Тому уроки історії тісно пов’язую зі знаннями, здобутими учнями під час вивчення інших предметів, зокрема української літератури і мови, національної культури. Національну свідомість учнів виховую переконанням у тому, що вони – не пасивний матеріал, а творці нашої держави, історії і повинні активно впливати на розбудову нашої Батьківщини у недалекому майбутньому. На уроках історії України учні відчувають зв’язок із рідною землею, історією, культурою народу. Вони відчувають себе частиною української нації. Це відчуття формує у них національне духовне усвідомлення причетності до дальшої долі українського народу, своєї рідної землі. Не можна не погодитись зі словами М. Грушевського, який, наголошуючи на значенні історії для виховання національної свідомості, бачив призначення історичної освіти в «служінні перемозі й закріпленні ідей і настроїв гуманності і демократизму. Історія рідного краю і рідної країни не перестане бути осередком історичного навчання, і наслідком того є культ рідної традиції, рідної сторони, культ моральних вартостей». Видатний український педагог Г. Ващенко розглядав значення історії в контексті прищеплення учням виховного ідеалу, що витримав випробування часом і відповідною психологією народу, тобто національного ідеалу. Таким чином, процес навчання історії поєднує в собі освітню, розвивальну і виховну функції, які повинні бути нероздільними. Специфіка історії, як суспільної дисципліни, полягає в тому, що вона містить у собі великий потенціал для формування соціального усвідомлення учнів, залучаючи їх до системи цінностей, норм і відносин суспільства. Вона дає можливість придбати соціальний досвід, на підставі чого відбувається формування певних соціальних якостей і рис. На сучасному етапі розвитку українського суспільства найактуальнішим є саме національний аспект соціалізації особистості, свідоме віднесення учнями себе до української нації, відчуття себе її частиною, підготовка до свідомої активної участі в житті української держави. На уроках історії прагну здійснювати виховання національної свідомості, гідності та честі в гармонійному поєднанні національних і загальнолюдських цінностей, утвердження ідеалів гуманізму, демократії, добра й справедливості. Національна свідомість виконує важливу роль у підвищенні моралі особистості, стимулює доброзичливість і милосердя, співпереживання в біді і горі інших людей-співвітчизників, представників як своєї, так і інших національностей. Сформована національна самосвідомість сприяє пізнанню самого себе, своїх почуттів і думок, потреб та інтересів, інших позитивних якостей, стимулює глибоку любов до людей, професії, Батьківщини. Отже, коли йдеться про національно-культурне буття, зокрема, про життя молоді, її місця в сучасному українському суспільстві, можливості активного, творчого самоствердження, повноцінного культурного розвитку, то правомірною є постановка питання формування національної свідомості, що має безпосереднє відношення до процесу освіти і виховання молоді – майбутнього нашої держави. Саме тому в школі велике значення у формуванні національної свідомості школярів відіграють уроки історії. Інформаційні джерела: 1. Кутняк І.М. Національна свідомість у контексті антропологічно-екзистенційного виміру. І.М. Кутняк //Мультиверсум. Філософський альманах. – К./: Центр духовної культури, – 2004. – № 41.- 14др. арк. 2. Петровський А.В. Загальна психологія/А.В.Петровський – 3-є вид. – М.: Просвіта, 1986. – 463 с. 3. Кресіна І. Національна свідомість: сутність, основні складові та рівні функціонування І.Кресина // Нова політика. –1998. – № 3. – С. 12–14. 4. Жмир В. Національна свідомість українців. Мала енциклопедія етнодержавства В.Жмир – К.: – 1996. – С. 104 | |
| Переглядів: 2807 | |
| Всього коментарів: 0 | |